Подорож по материкам і океанам

ГЕОГРАФІЯ МАТЕРИКІВ ТА ОКЕАНІВ

Материки, застар. цілеччини[1], або континенти (від лат. continens terra, родовий відмінок continentis, що означає неперервна земля) — найбільші масиви суші Землі, більша частина поверхні яких виступає над рівнем моря, а периферійна частина лежить під водою. Материки разом з островами займають 29% суходолу, 149 млн км².

Потужність земної кори на континентах змінюється від 35 до 75 км. Континенти — це гетерогенні тіла, що виникли внаслідок тривалої еволюції[2]. Остання, за концепціями фіксизму, полягала в розростанні древніх ядер консолідації в процесі розвитку геосинкліналей. За іншою гіпотезою, — мобілізму, — сучасні континенти виникли за рахунок розколу колись єдиної континентальної брили — Пангеї, що розділилася спочатку на Лавразію і Гондвану. Контури континентів змінювалися внаслідок розкриття океанів і зіткнення літосферних плит.

Материк — термін близький за значенням до континенту, тобто дуже великої ділянки суші, оточеної водою. При цьому Північна Америка і Південна Америка, з'єднані вузьким Панамським перешийком, вважаються двома різними материками. Аналогічно, два різних материки Євразія і Африка з'єднані вузьким Суецьким перешийком.

У той же час історично склалося так, що суходіл на Землі поділяють також на частини світу. Цей поділ виник в епоху географічних відкриттів, мореплавці поступово відкривали все нові й нові землі, тобто, як тоді говорили, нові «частини світу». На відміну від поділу на материки, два континенти Північна Америка і Південна Америка утворюють одну частину світу — Америку, а дві частини світу Європа і Азія знаходяться на одному материку — Євразії. Кордон між Європою та Азією проходить по Уральських горах, потім річці Урал до Каспійського моря, річках Кума і Манич до гирла річки Дон і далі по берегах Чорного і Середземного морів. Описана вище межа Європа-Азія не є беззаперечною. Це лише один з декількох прийнятих у світі варіантів.

Поняття материки й континенти в українській мові є синонімами. Частин світу теж шість, тільки материк (континент) Євразія традиційно поділяється на дві частини світу — Європу й Азію, а два материки (континенти) Південна і Північна Америки об'єднують в одну частину світу — Америка.

На відміну від материка, частина світу включає в себе також близькі до материка острови, причому мають на увазі близькість за історичною традицією, а відстань може бути й більшою.

У геології до континенту часто відносять також підводну околицю материка, включаючи острови, розташовані на ній.

В англійській і деяких інших мовах словом continent позначають як континенти, так і частини світу.

Закономірності розташування[ред. • ред. код]

Більша частина материків розташована в північній півкулі, де вони займають понад 100 млн км², майже 67% площі поверхні всього суходолу і 39% площі поверхні півкулі.

Більша частина океанів розташована в південній півкулі, де вони займають майже 68% площі поверхні всього суходолу і 80% площі поверхні півкулі.

Материки і океани за своїм положенням по суті антиподні — суходолу на зворотному боці земної кулі майже завжди відповідає поверхня океану.

Усі материки та частини світу, крім Антарктиди, групуються попарно — Північна і Південна Америка; Європа і Африка; Азія та Австралія.

Материкам властива трикутна форма.

Особливості материків[ред. • ред. код]

Тектонічні плити, що лежать в основі материків та океанів.

Деякі вчені стверджують, що континенти є акреційними «плотами» земної кори, які, на відміну від щільної базальтової кори океанічних басейнів, не піддаються руйнуванню через субдукцію тектонічних плит. Цим пояснюється великий вік порід, що складають континентальні платформи. Згідно з цим визначенням, Східну Європу, Індію та низку інших регіонів можна розглядати як континентальні маси, відмінні від решти Євразії, тому що вони мають окремі древні щити (тобто Східноєвропейську та Індійську платформи). Молодші рухомі пояси (наприклад, Урал та Гімалаї) позначають межі між цими регіонами та іншою частиною Євразії.

Існує багато мікроконтинентів, які утворені континентальною корою, але не містять платформ. Деякими з цих фрагментів Гондвани або інших стародавніх платформних континентів є Зеландія, який включає в себе Нову Зеландію і Нову Каледонію, Мадагаскар, північне Маскаренське плато, котре включає в себе Сейшельські острови. Водночас, деякі острови, такі як деякі острови Карибського моря, складаються в основному з гранітних порід, але всі континенти містять і ґранітну і базальтову кору, і немає чіткого розмежування, чи такі острови будуть підпадати під таке визначення мікроконтинентів. Плато Кергелен, наприклад, в основному вулканічного походження, але пов'язане з розпадом Гондвани і вважається мікроконтинентом[17][18], в той час як вулканічні Ісландія і Гавайські острови — ні. Британські острови, Шрі-Ланка, Борнео, і Ньюфаундленд є межами континентів, що були частинами Лавразії, але відділені від них внутрішніми морями, що затопили ці межі.

Поділ Пангеї на дрібніші континенти.

Тектоніка плит пропонує ще один спосіб визначення континентів. Сьогодні Європа та більшість країн Азії складають єдину Євразійську плиту, що приблизно збігається з географічним Євразійським материком, за винятком Індії, Аравії, і Далекого Сходу Росії. Індія лежить на Індостанській плиті, і геологічно молодий Гімалайських рухомий пояс формує її північний край. Північна і Південна Америки є окремими континентами, які з'єднує перешийок, утворений в основному внаслідок вулканізму, пов'язаного з відносно недавньою тектонічною субдукцією. Північноамериканські материкові породи поширюються під Ґренландією (частина Канадського щита), і з точки зору меж тектонічних плит, Північноамериканська плита включає в себе східну частину Азіатського континентального масиву. Геологи, однак, ігнорують ці факти, згідно з якими східна Азія є частиною Північноамериканського континенту, попри те, що межа плит проходить саме там, а слово континент зазвичай використовують в географічному сенсі і в міру необхідності використовують додаткові визначення («материкові породи», «межі плит»).

Рух плит призводить до утворення і розпаду континентів з плином часу, в тому числі до випадкового формування суперконтиненту, який містить всі, або майже всі континенти. Так, суперконтинент Нуна сформувався в період 2,0-1,8 млрд років і розпався близько 1,5-1,3 млрд років тому. Суперконтинент Родинія як вважають, утворився близько 1 млрд років тому, зібравши у собі всі, або майже всі континенти Землі, і розпався на вісім континентів близько 600 мільйонів років тому. Ці вісім континентів потім знову зібралися в інший суперконтинент, котрий називають Пангеєю. Пангея розпалася на Лавразію (яка пізніше розділилась на Північну Америку та Євразію) і Гондвану (яка розпалася на інші континенти).