“Асканія Нова” – найбільший в Європі біосферний степовий резерват. Його екосистема – еталон природи сухого ковильно-типчакового степу. Знаходиться на території Чаплинського району Херсонської області. Загальна площа заповідника – 33307,6 га. У тому числі: цілинного степу – 11054 га, дендрологічного парку -196,6 га, зоологічного парку 61,6 га.
Започаткований поміщиком Фридрихом Фальц-Фейном на вланих землях, як приватний степовий заповідник. Вже на першому етапі існування створювався як різноплановий природничий комплекс. Складався з зоопарку, цілинних степових ділянок, ботанічного саду та природничо-історичного музею.
Утворення заповідника припадає на останню чверть 19 століття. Його найбільшим скарбом є ділянки цілинного степу, де зберігаються аборигенні види рослинності. Тут можна побачити ковили, типчак, ірис, червоний та жовтий тюльпани. Унікальність типчаково-ковильного степу полягає у тому, що зберігся він на значній площі тільки у заповіднику Асканія-Нова (й лише невеличкими плямами присутній на схилах Дніпра та Інгульця й балок, що у них впадають). Домінують в рослинному покриві цього типу степів – ковила Лессінга, ковила українська, ковила волосиста, типчак (костриця валіська), келерія гребінчаста, колосняк гіллястий. До яких домішується степове різнотрав’я, серед якого – пижмо тисячолисте, дивина фіолетова, кринітарія волохата, льон Черняєва, люцерна румунська та інші.
Зовсім інакше представлений тваринний світ заповідника. Колекція фауни тут складається з завезених з різних куточків земної кулі та акліматизованих, екзотичних для українських степів, видів.
2)БЕРИСЛАВСЬКЕ ПАЛЕОНТОЛОГІЧНЕ МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ
Одна з найважливіших та найкраще досліджених палеонтологічних пам’яток України. Дуже важливе джерело вивчення пліоценової фауни та геологічної історії європейського континенту.
Відкрито об’єкт під час проведення палеонтологічних розвідувальних робіт в районі будівництва Каховського водосховища, у зоні затоплення берегів. Здійснювалися дослідження в 1950-1951 роках Інститутом зоології АН України разом з Інститутами археології та геології АН України. Проводилися вони під керівництвом академіка І.Г. Підоплічка.
Знаходиться пам’ятка недалеко від адміністративного центру міста Берислава, в районі пристані. Палеонтологічні залишки так званої гіпаріонової фауни відкрито в обриві берега Дніпра, у шарах мергелю та щільного вапняку.
Великими розкопками, на площі біля 240 кв. м, було виявлено близько 4500 кісток, що залягали анатомічними групами. При повному вивченні усіх знахідок з’ясовано, що тільки на цій невеличкій площі цвинтаря давніх мешканців землі відкрито скелетні залишки 90 різноманітних пізніше вимерлих тварин. Найбільшою кількістю (32 тварини) представлені безрогі носороги-хілотерії. Багато серед тварин залишків жирафи-ахтіарії та велетенської свині (по 12 особин). Майже не поступаються їм кількісно залишки мастодонтів та предків коней – гіпаріонів (по 11 тварин). Широко представлені також і залишки газелей (9 тварин). Поодинокі скелети належать антилопі-трагоцерусу, жирафі-самотеріуму та собакообразному хижаку.
3)НИЖНЬОДНІПРОВСЬКІ ПІСКИ (КУЧУГУРИ)
Нижньодніпровські піски – унікальний куточок. Фактично це єдина повноцінна піщана напівпустеля Європи. Підкреслюємо – єдина піщана напівпустеля. Адже в останні часи можна чути від нефахівців, що це єдина в Європі пустеля. Не пустеля і не єдина. У межах Європи є іще кам’янисті напівпустелі Піренейського півострова, солончакові напівпустелі Калмикії, арктичні пустелі Російської півночі. Від часів середньовіччя дійшов до нас і місцевий термін назви цієї території – кучугури. Вірогідно розповсюджувати його на увесь масив Нижньодніпровських пісків теж неправильно. Він чудово підходить для визначення бугристих та хвилястих пісків, якими складені так звані арени.
Територія Нижньодніпровських пісків являє собою частину давньої дельти Дніпра. Утворена переважно піщаними та частково супіщаними алювіальними відкладами. Складаються Нижньодніпровські піски з семи піщаних арен: Каховської, Козачо-Лагерської, Олешківської, Чалбаської, Збур’ївської, Іванівської (на фото дивіться подорож по Іванівській арені) та Кінбурнської, розділених супіщаними рівнинними просторами.
Територія Нижньодніпровських пісків являє собою частину давньої дельти Дніпра. Утворена переважно піщаними та частково супіщаними алювіальними відкладами. Складаються Нижньодніпровські піски з семи піщаних арен: Каховської, Козачо-Лагерської, Олешківської, Чалбаської, Збур’ївської, Іванівської (на фото дивіться подорож по Іванівській арені) та Кінбурнської, розділених супіщаними рівнинними просторами.
Протягом багатьох років автором проводились тут археологічні та палеоекологічні наукові дослідження. Наслідки археологічних досліджень стали основою й для проведення відтворень палеоекології. Основним результатом палеоекологічних досліджень стало проведення реконструкцій: давніх ландшафтів, наявності лісів, палеоеко-номічних процесів у людських суспільствах, що мали місце протягом більшої частини голоцену (з 6 тисячоліття до Н.Е.).
Рослинність Нижньодніпровських пісків достатньо специфічна. Поєднує як види типчаково-ковилового степу, так і види ендеміків цього піщаного регіону. На ділянках хвилястих або майже рівних пісків ростуть костриця Беккера, ковила дніпровська, келерія піскова, житняк Лаврінків та пухнастоквітковий, гвоздика плоскозуба, цмин пісковий. А також ендеміки Нижнього Подніпров’я – дрік дніпровський, еспарцет дніпровський, чебрець дніпровський, юрине Пачоського. Декілька видів цікавих рослин зустрічаються на високобугристих пісках – кучугурах. Серед них зіновать дніпровська та молочай Сегієрів.
На нижньодніпровських пісках представлений унікальний фауністичний природний комплекс, в якому знаходиться найбільша в Україні частка ендемічних видів тварин. Найцікавішими ендеміками регіону є такі ссавці, як ємуранчик Фальц-Фейна та сліпак піщаний. Є ендемік і серед плазунів – це ящірка, що має назву ящурка різнокольорова. Загалом, з 9 видів плазунів Нижньодніпровських пісків – 4 види (чотирисмугий та жовточеревий полози, степова гадюка та мідянка) занесено до Червоної книги України. Багато ендеміків й серед більш ніж 800 видів безхребетних, що мешкають на площі піщаних арен.
Рослинність Нижньодніпровських пісків достатньо специфічна. Поєднує як види типчаково-ковилового степу, так і види ендеміків цього піщаного регіону. На ділянках хвилястих або майже рівних пісків ростуть костриця Беккера, ковила дніпровська, келерія піскова, житняк Лаврінків та пухнастоквітковий, гвоздика плоскозуба, цмин пісковий. А також ендеміки Нижнього Подніпров’я – дрік дніпровський, еспарцет дніпровський, чебрець дніпровський, юрине Пачоського. Декілька видів цікавих рослин зустрічаються на високобугристих пісках – кучугурах. Серед них зіновать дніпровська та молочай Сегієрів.
На нижньодніпровських пісках представлений унікальний фауністичний природний комплекс, в якому знаходиться найбільша в Україні частка ендемічних видів тварин. Найцікавішими ендеміками регіону є такі ссавці, як ємуранчик Фальц-Фейна та сліпак піщаний. Є ендемік і серед плазунів – це ящірка, що має назву ящурка різнокольорова. Загалом, з 9 видів плазунів Нижньодніпровських пісків – 4 види (чотирисмугий та жовточеревий полози, степова гадюка та мідянка) занесено до Червоної книги України. Багато ендеміків й серед більш ніж 800 видів безхребетних, що мешкають на площі піщаних арен.
4)ПОДИ ТА СТЕПОВІ БЛЮДЦЯ НИЖНЬОДНІПРОВСЬКОЇ ЛІВОБЕРЕЖНОЇ РІВНИНИ
Комплекс западинних утворень Лівобережної Херсонщини є унікальним природним явищем на теренах Європи. Підрозділяються ці западанні утворення на степові блюдця, поди та подові долини. Вони значно ускладнюють рельєф нижньодніпровської лівобережної безстічної рівнини. Роблячи більш мальовничою одноманітну місцевість цього регіону.Взагалі то степові блюдця й невеликі поди є і в інших регіонах України, переважно у південній її частині. Але кількість їх там невелика, заглибленість значно менша, простежуваність на фоні більш розчленованого рельєфу значно гірша. У межиріччі Дніпра та Молочної вони дуже численні, представлені усіма типами та добре простежуються у рельєфі.
На території Лівобережної Херсонщини є група унікальних крупних подів округлої конфігурації, діаметром від 5 до 15 км, завглибшки до 10 й більше метрів. їх походження ще більш складне й цікаве. Вони утворилися з груп поруч розташованих подів, які разом потрапили до площ тектонічних та неотектонічних опускань земної поверхні.
Найбільш показовими та цікавими великими подами лівобережної Херсонщини є Великий Чорнянський, Чорна Долина, Зелений, Хрестовський, Асканійський, Агайманський, Успенівський, Сиваський, Петровсько-Павловський, Домузлинський. Особливо виділяється серед них такий унікальний гігант, як Агайманський под. Його площа 10 х 16 км, глибина до 15 м. Це найбільше подове утворення Європи. Найбільш показовою подовою долиною можна визнати виразне Сивашівсько-Новомихайлівське пониження.
Результати наукових робіт показали, що за останні 30 тисяч років неодноразово створювалися умови за яких усі ці тисячі западин перетворювалися на степові озера. А степи Лівобережної Херсонщини перетворювалися на “Країну тисячі озер”. Відбувалося це через підвищення вологості клімату, зменшення випаровуваності опадів. Великі поди ставали озерами-гігантами. Причому, у деякі епохи рівень обводнення був настільки високим, що підтоплювалися навіть балки, які впадають у деякі поди. Вони ставали своєрідними довгими затоками, що вдавалися у степ на кілька кілометрів, а іноді й кілька десятків кілометрів (наприклад як балка Сірогоз, що впадає у под Агайманський).
5)СИВАШ („ГНИЛЕ МОРЕ”)
Сучасний Сиваш – беззаперечно унікальне природне явище, як для України, так и для усієї Європи. Мало того, він є одним із трьох найбільших об’єктів такого роду на земній кулі – ще по одному є в Азії (Кара-Богаз-Гол) та на американському континенті.Сиваш – це велетенський природний випаровувач загальною площею 2560 квадратних кілометрів. Він відокремлений від Каркінітської затоки Чорного моря Перекопським перешийком, завширшки 8 км у найвужчому місці. Від Азовського моря його відокремлює ву¬зька 112 кілометрової довжини піщано-черепашкова Арабатська Стрілка. З Азовським морем Сиваш зв’язаний Тонкою або Генічеською протокою. Виділяється Сиваш й надзвичайно звивистою береговою смугою, що сягає завдовжки понад 1500 км. Численні півострови та острови перетворюють цю акваторію в складний лабіринт заток та проток різноманітних обрисів.
Окрім геологічних та палеогеографічних методів відтворення історії Сивашу велике значення за останні 3 десятиліття мав і археологічний. Очевидно, що заселення берегів Сивашу могло відбуватися лише у періоди його перетворення на одну прісноводну водойму, або утворення на його території кількох озер з водою придатною для вживання. Багаторічні дослідження автора, який першим відкрив тут біля сотні археологічних пам’яток, деякі з яких вивчив розкопками, дали можливість деталізувати цю історію.
З’ясовано, що придатним для перебування людей на його берегах Сиваш був на відрізку часу 50-35 тисяч років тому, про що свідчать залишки короткочасних зупинок неандертальців. Про неодноразове перебування на берегах Сивашу 30-19 тисяч років тому свідчать виразні стоянки часу пізнього палеоліту. Майже повна відсутність слідів мешкання тут людей припадає на час холодного піку останнього льодовикового періоду (19-17 тисяч років тому) та на його завершальний етап (17-10,3 тисяч років тому). Відсутність населення на берегах Сивашу фіксується й для початкового етапу сучасної геологічної епохи (голоцену). Різко змінилася ситуація на відрізку часу 8-5,5 тисяч років тому. На цей період припадає значна кількість досліджених стоянок та стійбищ часу пізнього мезоліту, неоліту та раннього енеоліту. Сліди перебування людей на берегах Сивашу часу пізнього енеоліту та доби ранньої бронзи (5,5-4 тисячі років тому) повністю відсутні. Останній сплеск людського мешкання на берегах Сивашу припадає на добу середньої та пізньої бронзи (2 тисячоліття до н. е.). З 10 ст. до н. е. й аж до пізнього середньовіччя опанування людиною берегів Сивашу було вкрай рідкісним явищем, а у переважну більшість відрізків часу зовсім припинялося. Поодинокі пам’ятки належать скіфам (4 ст. до н.е.), сарматам (1-2 ст. н.е.), середньовічним кочовикам (11-13 ст.).
Сиваш є важливим куточком природи Східної Європи також і з багатьох інших причин. Навколо Сивашу збереглася неорана ділянка полиново-типчаково-ковилового степу. Переважає тут полин таврійський. Представлені також костриця валіська, житняк гребінчастий та, рідше, ковила волосиста, полин австрійський, камфоросма монпелійська, тюльпан Шренка та бурачок пустельний.
Є також значні площі солончаків, з їх специфічною рослинністю – солесос європейський, содник простертий, сарсазан шишкуватий, курай содовий тощо. Серед рослинності солонців можна відмітити такий вид, як кермек каспійський.
На завершення треба зазначити, що Сиваш ще й важливий свідок історії України. Це унікальне природне утворення було протягом двох тисячоліть найважливішим східноєвропейським постачальником солі. Найдавніші сліди солепромислів припадають тут ще на 3 століття нашої ери. У пам’яті українців Сиваш пов’язаний із героїчними діями запорозьких козаків.
6)ЧОРНОМОРСЬКИЙ БІОСФЕРНИЙ ЗАПОВІДНИК
Чорноморський біосферний заповідник по праву вважається одним з найважливіших куточків заповідної природи півдня України, еталоном збереження багатьох рідкісних видів рослинного та тваринного світу, епіцентром гніздових, перелітних та таких, що зупиняються на зимівлю птахів у Північному Причорномор’ї.
Чорноморський біосферний заповідник простягається вздовж північного узбережжя Чорного моря від південного берега Дніпро-Бузького лиману до Тендрівської коси. Регіон розташування заповід¬ника обмежений параметрами між 46°07′ та 46°33 північної широти й 31°36′ та 32°18′ східної довготи. Майже уся територія заповідника знаходиться у межах Голопристанського району Херсонської області, а також, частково в Очаківському районі Миколаївської області.
Загальна площа Чорноморського біосферного заповідника складає 89129 га, з яких 84% – це акваторії Тендрівської та Ягорлицької заток Чорного моря та морська акваторія вздовж острова Тендра. До складу заповідника входить й 14148 га суходолу, у т.ч. 6 материкових ділянок: Волижин ліс, Соленоозерний, Івано-Рибальчанський, розташовані на Кінбурнському півострові, та ділянки приморського степу: Ягорлицький Кут, Потієвський та Потієвська Стрілка. До суходільних ділянок заповідника відносяться також і понад 20 островів материкового та акумулятивного походження: Бабин, Смалений, Орлов, Тенд¬ра, Довгий, Круглий та Єгипетські й Кінські острови. Сумарна берегова лінія заповідника складає 489 км.
На заповідних ділянках можна зустрінути типових мешканців піщаних степів та пустель, лісових, прибережно-водних та солончакових співтовариств, прісноводних та солоно-водних водойм, шельфової морської зони.
Величезним розмаїттям на території заповідника представлена флора (понад 700 видів вищих рослин) та фауна (понад 3000 видів безхребетних та 452 види хребетних). Серед хребетних 306 видів птахів та 53 види ссавців. У водах заповідника знаходять притулок представники іхтіофауни, у т. ч. 86 видів риб, що складає біля 50% видо¬вого складу риб Чорного моря. На території заповідника зафіксовано 25 видів рослин та понад 100 видів тварин занесених до Червоної книги України.
Лісостепові ділянки заповідника розташовані на аренах Нижньодніпровських пісків вздовж південного берега Дніпровського та Дніпро-Бузького лиманів. Тут представлені унікальні природні комплекси піщаного лісостепу з високим рівнем локального ендемізму, властивого Нижньодніпровським кучугурам. У природному стані збереглися тільки на заповідних територіях.
Солоно-озерна ділянка заповідника розташована на північному березі Ягорлицької затоки. Загальна її площа 2293 га. На цій ділянці представлено унікальний природний комплекс, створений взаємопроникненням аренних та солонцюватих прибережних біоценозів північного узбережжя Ягорлицької затоки.
Івано-Рибальчанська ділянка знаходиться у центрі Іванівської арени, площею -3104 га. На ділянці представлені найбільш характерні для Нижньодніпровських пісків аренні біотопи. Найбільшу природну цінність являють великі урочища: сага Довга, сага Лозова, Колективка, Журки.
Чорноморський біосферний заповідник – це ще й найбільший морський заповідник України. Акваторії заповідника, з точки зору збереження та відновлення морських біоресурсів, мають найважливіше значення як цілісний резерват генетичного фонду природно-аквальних комплексів Північного Причорномор’я.
Чорноморський біосферний заповідник простягається вздовж північного узбережжя Чорного моря від південного берега Дніпро-Бузького лиману до Тендрівської коси. Регіон розташування заповід¬ника обмежений параметрами між 46°07′ та 46°33 північної широти й 31°36′ та 32°18′ східної довготи. Майже уся територія заповідника знаходиться у межах Голопристанського району Херсонської області, а також, частково в Очаківському районі Миколаївської області.
Загальна площа Чорноморського біосферного заповідника складає 89129 га, з яких 84% – це акваторії Тендрівської та Ягорлицької заток Чорного моря та морська акваторія вздовж острова Тендра. До складу заповідника входить й 14148 га суходолу, у т.ч. 6 материкових ділянок: Волижин ліс, Соленоозерний, Івано-Рибальчанський, розташовані на Кінбурнському півострові, та ділянки приморського степу: Ягорлицький Кут, Потієвський та Потієвська Стрілка. До суходільних ділянок заповідника відносяться також і понад 20 островів материкового та акумулятивного походження: Бабин, Смалений, Орлов, Тенд¬ра, Довгий, Круглий та Єгипетські й Кінські острови. Сумарна берегова лінія заповідника складає 489 км.
На заповідних ділянках можна зустрінути типових мешканців піщаних степів та пустель, лісових, прибережно-водних та солончакових співтовариств, прісноводних та солоно-водних водойм, шельфової морської зони.
Величезним розмаїттям на території заповідника представлена флора (понад 700 видів вищих рослин) та фауна (понад 3000 видів безхребетних та 452 види хребетних). Серед хребетних 306 видів птахів та 53 види ссавців. У водах заповідника знаходять притулок представники іхтіофауни, у т. ч. 86 видів риб, що складає біля 50% видо¬вого складу риб Чорного моря. На території заповідника зафіксовано 25 видів рослин та понад 100 видів тварин занесених до Червоної книги України.
Лісостепові ділянки заповідника розташовані на аренах Нижньодніпровських пісків вздовж південного берега Дніпровського та Дніпро-Бузького лиманів. Тут представлені унікальні природні комплекси піщаного лісостепу з високим рівнем локального ендемізму, властивого Нижньодніпровським кучугурам. У природному стані збереглися тільки на заповідних територіях.
Солоно-озерна ділянка заповідника розташована на північному березі Ягорлицької затоки. Загальна її площа 2293 га. На цій ділянці представлено унікальний природний комплекс, створений взаємопроникненням аренних та солонцюватих прибережних біоценозів північного узбережжя Ягорлицької затоки.
Івано-Рибальчанська ділянка знаходиться у центрі Іванівської арени, площею -3104 га. На ділянці представлені найбільш характерні для Нижньодніпровських пісків аренні біотопи. Найбільшу природну цінність являють великі урочища: сага Довга, сага Лозова, Колективка, Журки.
Чорноморський біосферний заповідник – це ще й найбільший морський заповідник України. Акваторії заповідника, з точки зору збереження та відновлення морських біоресурсів, мають найважливіше значення як цілісний резерват генетичного фонду природно-аквальних комплексів Північного Причорномор’я.
7)Оле́шківські піски́ — другий за розмірами піщаний масив (арена) у Європі[1], розташований за 30 км на схід від міста Херсон у Олешківському районі, біля узбережжя Чорного моря[2]. Власне дніпровські піски займають площу 161 200 га, а з міжаренними землями — 210 000 га[3]. Назва походить від назви міста Олешки. Складені з безмежних барханів («кучугурів»), висотою близько 5 м, давніх піщаних алювіальних відкладень Дніпра. У складі пісків 7 необліснених арен: Каховська, Казачолагерна, Олешківська, Виноградівська, Чулаківська, Іванівська, Кінбурнська[3]. Найбільша з них у діаметрі має розмір близько 15 км. Національним банком України у 2015 році випущено ювілейну монету Олешківські піски.
На території Олешківських пісків організовано природоохоронну зону — Національний природний парк «Олешківські піски».
На території Олешківських пісків організовано природоохоронну зону — Національний природний парк «Олешківські піски».
Немає коментарів:
Дописати коментар